Чи на часі лібералізація газового сектору й створення ліквідної газової біржі?

На сьогодні, в Україні біржову торгівлю газом дуже важко назвати розвинутою. На ній реалізується менше 10% обсягів газу, що торгується загалом на ринку. Водночас, 70% від цього невеликого обсягу припадає на одного учасника – НАК «Нафтогаз України». Показник сhurn rate (оборотність товару) становить близько 1, що вп’ятеро нижче, наприклад, від австрійського ринку. Крім того, міждержавна торгівля газом максимально обмежена, оскільки експорт газу повністю заборонений, а існуючі умови та правила на внутрішньому ринку дуже далекі від тих, щоб приваблювати нерезидентів.

Більш детально про наслідки для національної безпеки монопольної моделі ринку дивіться у статті «Нове мислення – основний фактор перебудови енергетичних ринків».

Внаслідок, закритості ринку у 2022-2023рр. спостерігалося карколомне падіння газовидобутку приватними компаніями – з 5 до 3,7 млрд. куб. м або на 26%. Ніхто із інвесторів не буде робити відчутні інвестиції, коли відсутні перспективи збуту продукції або вони є надзвичайно ризикованими й залежать від ринкової поведінки єдиного монополіста, що незацікавлений у створенні своїми руками конкурентів.

Багато хто із українських експертів й урядовців вважає, що в умовах війни лібералізація енергетичних ринків є недоречною, експорт має бути заборонений, а ринкова влада одного монополіста, то є єдина можливість надійного забезпечення споживачів.

Мушу не погодитися. У 2022р. Кремль розпочав проти країн ЄС справжню енергетичну війну – спочатку поставивши ультиматуму щодо неприйнятних розрахунків у рублях, а потім підірвавши три гілки системи газопроводів Північний потік 1, 2. ЄС стикнувся із небаченим у своїй історії викликом. Так, в останні роки перед широкомасштабною російською агресією в Україні, його залежність від російського газу досягла 42% й майже миттєве припинення поставок Газпромом загрожувало колапсом європейської економіки.

Однак, у цих надзвичайних обставинах ніхто ні в Брюсселі, ні Берліні чи Парижі не здогадався згортати біржову торгівлю, забороняти експорт, впроваджувати встановлення граничних цін для населення на рівні, що не покриває витрати постачальників чи створювати єдиного монополіста на кшталт нашого рідного НАК «Нафтогаз України». Якщо б європейці вирішили вдатися до українських традиційних рецептів із «стабілізації» цін, то мені страшно навіть подумати, що сталося б із економікою ЄС. Оскільки за такого рецепту його економіка залишилася б із стабільними цінами але без газу.

Натомість, Брюссель не звернувся до «ринкових» методів України, а прийняв пакет надзвичайних рішень REPowerEU, що передбачає плани із диверсифікації поставок та пришвидшення «зеленого» переходу завдяки розвитку ВДЕ та проектів із енергозбереження. Ліберальні правила гри залишилися у дії, а деякі кореляції щодо правил із обмеження окремих випадків спекуляції та спільної закупівлі газу у відносно незначних обсягів не зачепили принципів конкуренції на яких збудовані сучасні енергетичні ринки ЄС.

Реакцією на російську «газову війну» стало спочатку шокове підвищення цін, що призвело до перенаправлення американських та катарських газовозів із ринку Азіатсько-Тихоокеанського регіону до Європи, адже європейських ринок став преміальним для світового СПГ. Також, ЄС розпочав економити енергоресурси – на 15-20% у 2022р. й нарощувати введення нових проектів у секторі ВДЕ. В результаті ринок поступово нормалізувався й ціни почали знижуватися. Ліберальна модель ринку ЄС перемогла у газовій війні із РФ, на що у Кремлі точно не розраховували.

В Україні ситуація із самозабезпеченням газом незрівнянно краще ніж в ЄС. Так, наша держава вже не закуповує російський газ понад вісім років, а залежності від імпорту газу в цілому за даними НАК «Нафтогаз України» у 2023р. взагалі не спостерігалося. Внутрішній ринок забезпечений власним ресурсом. Навіть, якщо припустити що в найближчі роки на ньому утвориться дефіцит у 10-20% через зростання економіки та реалізацію проектів з будівництва газових електростанцій, то його просто неможливо порівняти із залежністю ЄС від імпорту на рівні 87-90%. Там власний видобуток складає біля 40 млрд. куб. м за споживання на рівні 350-370 млрд. куб. м.

Тобто, за рахунок наявності власних ресурсів газу та мінімальної залежності від імпорту в Україні склалися надзвичайно сприятливі умови для лібералізації ринку газу в інтересах споживачів та розвитку біржової торгівлі, як його невід’ємної складової.

Найкращою гарантію забезпеченості ресурсами є не посилення закритості українського ринку як «речі у собі», а його євроінтеграція шляхом досягнення «market coupling». У цьому контексті немає альтернативи створенню ліквідної біржової торгівлі у відповідності до Директив ЄС, які Україна зобов’язана імплементувати у рамках свого стратегічного шляху до вступу в Євросоюз.

Європейська модель ринку не передбачає адміністративні обмеження у міждержавній торгівлі. Це означає, що газовий ринок України має стати частиною загального ринку ЄС, що працює за єдиними правилами. Не повинно бути ніякого окремого українського ринку, що функціонує у специфічних містечкових умовах, що незрозумілі не інвесторам, не європейським трейдерам. Важливо теж зазначити, що правильно налаштовані ринкові біржові механізми тільки сприятимуть заповненню ПСГ як резидентами так й нерезидентами.

Вже давно настав час зрозуміти, що лише європейський вектор руху, а не містечкова «самодіяльність» може забезпечити зростання інвестицій в газовидобуток. Уся практика існування випестуваної багатьма українськими урядами монополії НАК «Нафтогаз України» свідчить, що ця компанія замість обіцянок нарощування газу реально здатна збільшувати тільки борги, які зараз перевищують 100 млрд. грн. Натомість газовидобуток, з часу заснування, так званої групи НАК «Нафтогаз України» (УГВ, Укрнафта) скоротився із 16 млрд. у 1998р. до 15 млрд. куб. м. у 2023р.

Власне, упродовж вказаного періоду існуюча монопольна модель ринку ніколи не дозволяла перевищити рівень видобутку у 21 млрд. куб. м/рік державними та приватними компаніями. Вона була та залишається головним обмежувачем розвитку газовидобувною галузі. Факти свідчать, що головний внесок у зростання видобутку за останні 25 років внесли приватні компанії, що наростили його із майже нульової позначки до 5 млрд. куб. м/рік.

Вважаю, що саме обсяг 21-22 млрд. куб. м/рік є верхньою межею для існуючої моделі попри те, що Україна володіє одними із найбільших розвіданих запасів газу у Європі, що перевищують 600 млрд. куб. м. За умов впровадження європейського ліберального газового ринку Україна здатна наростити видобуток у період до 2035р. – до 25-27 млрд. куб.м/рік, а до 2040р. – до 30 млрд.куб. м/рік

Важливо відмітити, що занепокоєння урядовців та парламентарів стосовно вільної міждержавної торгівлі невиправдано. За нормальних прозорих й конкурентних умов на ринку та його інтеграції із ринком ЄС ніяке розбалансування внутрішнього ринку не відбудеться, а навпаки посилиться його стійкість. Цьому є наявне свідчення – робота ринку електричної енергії України.

Саме вчасна синхронізація його із ENTSO-E дозволяє втримувати енергосистему у цілісному стані й забезпечувати мінімальні необхідні потреби споживачів попри руйнацію на 70% усієї генерації рашистами. Проте, й модель ринку електроенергії ще слід вдосконалювати, зокрема, завдяки усуненню адміністративних обмежень (прайс-кепів) для комерційного імпорту.

На мій поглядом, визначальним стримуючим чинником євроінтеграції газового ринку України є застаріле мислення із рудиментами радянських уявлень про економіку з боку державних очільників та значної частини суспільства. Не треба чекати кращих часів для реформ, оскільки можна їх й не дочекатися. Найліпший час для необхідних перетворень завжди є теперішній.